Сьогодні – саме той випадок.

Радий, адже можу особисто побажати Вам наснаги, енергії і успіху в досягненні високих цілей, які перед собою ставить Парламентська асамблея Ради Європи, та захисті принципів, на яких вона заснована.

І ніяких компромісів у цьому питанні бути не може!

Тим більше компромісів з тими, хто намагається всіляко поставити під сумнів ті загальнолюдські цінності і засади, на яких будується і наше співробітництво, і життя у наших суспільствах.

Слова вдячності хотів би висловити і за запрошення виступити перед вами.

Для мене це справді велика честь.

Як ваш колишній колега в Асамблеї, я  прекрасно розумію, яка відповідальність лежить на ваших плечах.

Особливо за нинішніх умов проявів крайнього популізму, численних кібератак, прямої збройної агресії та агресивних інформаційних кампаній.

Як Президент України, я щиро розраховую на вашу підтримку моєї держави у тих надскладних умовах, в яких ми всі вимушено опинилися.

Три з половиною роки тому я стояв тут, перед цією Асамблеєю, і вже в якості Глави держави ділився з вами досвідом перших днів протидії агресії Росії.

Я б щиро хотів виступати сьогодні перед вами вже зі словами про те, що війна проти моїй держави вже завершена.

Що у межах міжнародно визнаних кордонів України завершено і військові дії, і зухвалу окупацію частин нашої суверенної території.

Що в Україні, на звільнених територіях, знекровлених військовими діями тих, хто каже, що «нас там нет», і окупаційним режимом поступово відновлюється мирне життя.

На жаль, і через більш як три роки з часу мого виступу перед вами, ми все ще не наблизилися до цієї перспективи.

Причина цього вам добре відома.

Шановні члени Асамблеї,

Чи щось змінилось за ці три роки?

У діях та поведінці Росії – нічого.

Сьогодні, як і три роки тому, ми змушені продовжувати шукати відповідь на російську агресію.

Агресію, яка перетворилася на брутальний наступ не лише проти України, а проти прав людини у самому центрі Європи.

Росія продовжує нахабно порушувати взяті на себе зобов’язання.

Так само Москва продовжує нахабно закривати очі на наші настійливі заклики, на заклики міжнародної спільноти повернутися у міжнародне правове поле.

Ці вимоги чітко зафіксовані і в резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Однак, Росія вдає, що йдеться не про неї.

Москва продовжує ігнорувати свої зобов’язання у рамках Мінських домовленостей.

Її війська досі перебувають на території України – як у Криму, так і на Донбасі.

Зброя так само постачається створеним Росією незаконним формуванням.

Кожного дня надходять все більш тривожні звістки про грубе порушення прав людини на окупованих територіях.

Не просувається й питання про звільнення заручників та політв’язнів.

Не можу не згадати про Олега Сєнцова, Олександра Кольченка, Романа Сущенка, та багатьох інших.

Вже понад два роки ми боремося за звільнення 63-річного Ігоря Козловського, відомого релігієзнавця, який залишився в окупованому Донецьку, щоб доглядати за хворим сином.

Так само в неволі перебуває 28-річний Станіслав Асєєв, журналіст, який не боявся писати правду про життя на окупованому Донбасі, ув’язнений у Донецьку.

І таких особистих історій українських заручників понад сотню.

Ба більше, кількість заручників на Донбасі лише зростає.

Людей умисно захоплюють, бо вони громадяни своєї – Української держави.

І захоплюють їх з цинічним розрахунком: щоб шантажувати Україну, яка ніколи не покине напризволяще своїх громадян – ні в Криму, ні на Донбасі, ні в російських тюрмах.

Так само системні репресії перетворили Кримський півострів на острів несвободи та землю страху.

В окупованому Криму Росія застосовує найгірші практики радянської репресивної машини.

Кожен, хто не приймає так званого «возз’єднання з Росією», стає жертвою довільних затримань, переслідувань, катувань, позасудових страт та нелюдського поводження.

Буквально на днях заступник глави кримськотатарського Меджлісу Ахтем Чийгоз отримав так званий вирок від окупаційної влади.

Саме йому належать слова про те, що у Криму зараз «судять тих, хто захищав закони країни, міжнародні норми, правила».

Чи можна більш точніше описати ситуацію в Криму, ніж Ахтем Чийгоз у своєму заключному слові?

І йдеться не лише про Крим, а про Європу як континент сили права, а не права сили.

Показовою є справа ще одного заступника глави кримськотатарського Меджлісу – Ільмі Умерова.

Цей герой свого народу спочатку відчув на собі методи російської «каральної психіатрії».

А тепер – окупаційний суд присудив йому два роки в колонії-поселенні.

Від цього вироку віє холодом радянських судилищ зі, здавалося б, далекого минулого.

Масштаби злочинів і правопорушень, що вчинені окупаційною владою в Криму, свідчать про явне нехтування Росією, яка визнана Генеральною Асамблеєю ООН державою-окупантом, її міжнародно-правовими зобов’язаннями.

У цьому зв’язку дозвольте висловити вдячність, що Парламентська Асамблея та, власне, Рада Європи приділяють особливу увагу Кримському півострову.

Свідченням цьому є неодноразові звернення моніторингових органів з прав людини Ради Європи до російської окупаційної влади надати доступ до Криму.

Як і не менш показовим є безпрецедентне рішення Комітету Міністрів Ради Європи «Ситуація у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», ухвалене у травні цього року.

Пані та панове,

Дозвольте ще раз відповісти на моє питання – чи щось змінилося за три роки з часу мого попереднього виступу?

Так, змінилося.

Міжнародна коаліція на підтримку України і верховенства міжнародного права лише зміцніла.

І я дуже вдячний, високоповажним членам Асамблеї, за те, що ви стали солідарно на захист України із самого початку російської агресії.

Народ України завжди пам’ятатиме руку підтримки, протягнуту нам європейськими друзями в найважчий момент нашої історії.

Рівно рік тому, Асамблея ухвалила Резолюцію про «Політичні наслідки російської агресії в Україні».

Вона встановлює – я цитую – «що лише значний та видимий прогрес у імплементації може стати основою для відновлення повноцінного діалогу з Асамблеєю на основі взаємної поваги». Кінець цитати.

Асамблея тоді справедливо зберігала за собою право анулювати повноваження російської делегації, якщо Росія продовжуватиме окупацію суверенних територій України.

Фактично жоден із критеріїв не був виконаний Росією.

Йдеться не просто про виконання положень рутинного документа.

За цими положеннями – людські долі і життя.

Отже, чи є підґрунтя до повернення до звичного ведення справ з Росією у Асамблеї та чи будь-де на іншій міжнародній політичній платформі?

У цей момент небезпеки давайте будемо щирими один з одним і з собою.

Мета російської агресії – знищити демократію, ліберальні свободи та права людини.

Вони роблять це в одних місцях – за допомогою танків, в інших – за допомогою фальшивих новин.

В одному випадку вони порушують основні принципи міжнародного права, в іншому маніпулюють свідомістю.

Ми не маємо права на поразку перед цією загрозою.

Ми доведемо свою гідність.

За останні роки члени Ради Європи відчули на собі вишуканість російської інформаційної війни.

Неодноразово стикалися з тим, як мова ненависті, насильства та дискримінації маскувалися під гаслами свободи слова.

Росія намагається використовувати проти демократичної спільноти наші ж здобутки.

У 1950 році Уїнстон Черчилля, ідейний батько Ради Європи, звернувся до цієї Асамблеї на тлі загрози, що постала перед демократичною Європою від Радянського Союзу.

Він зазначив, що Москва має «великі можливості для створення неприємностей».

З урахуванням обставин, він сказав дуже важливу річ для перспектив цієї Асамблеї.

Я цитую: «Або ми доведемо своє значення, вагу та цінність для Європи, або ми зазнаємо поразки». Кінець цитати.

Пам’ятаючи ці мудрі слова, я рішуче відкидаю твердження тих, хто каже про Крим як про «завершену справу».

Ця трибуна була створена не для закликів про умиротворення.

Як і не для закликів торгуватися територіями за гроші, нафту чи газ.

Ця трибуна була створена для захисту наших основ, наших цінностей та наших принципів, та, найголовніше, для їх захисту у разі необхідності.

Така необхідність настала сьогодні.

Саме сьогодні Москва підштовхує Європу до тієї ж реальності, яка так хвилювала Уїнстона Черчилля майже 70 років тому.

Саме тому, запорукою нашого успіху залишається збереження та зміцнення нашої єдності, солідарності та стійкості.

Лише на основі поваги суверенітету та територіальної цілісності України ми можемо досягти миру та стабільності в Європі.

Україна, як, вірю, всі в цьому залі, прагне миру.

Я, як Глава держави, хочу миру для України та Європи.

І це не просто слова.

Україна неодноразово доводила свою готовність до мирного врегулювання ситуації, яка штучно створена Росією.

Лише протягом 2017 року Україна тричі ініціювала тривалі режими припинення вогню – Пасхальні, на час збору врожаю та на початку навчального року.

Російські окупаційні війська та їхні прибічники порушували їх майже одразу.

Минулого тижня Український Парламент ухвалив закон про створення умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Розраховуємо, що нарешті Росія розпочне виконання безпекових зобов’язань відповідно до Мінських домовленостей.

Так само, очікуємо, що ці кроки дозволять просунутися і у питанні розгортання миротворчої операції ООН на Донбасі.

Закликаю також високоповажну Асамблею продовжувати приділяти особливу увагу питанню дотримання прав людини в окупованому Криму та Донбасі.

Лише прискіплива увага до цих регіонів зможе хоч якоюсь мірою послабити нинішні переслідування.

Тому я закликаю членів Асамблеї, Комітету міністрів, Генерального секретаря, Комісара з прав людини та відповідні моніторингові органи подвоїти зусилля, спрямовані на захист прав людини та свобод.

Пані та панове,

Дозвольте ще раз повернутися до мого питання – чи щось ще змінилося за три роки з часу мого попереднього виступу?

Так, змінилося.

Україна значно просунулася у питанні реалізації програми внутрішніх перетворень.

Незважаючи на екзенстиційні виклики російської агресії.

Цього року ми відзначаємо 20-річчя набуття чинності для України Європейської конвенції про права людини та основні свободи.

Україна продовжує виконувати свої зобов’язання як держава-член Ради Європи, наближаючи своє законодавство, інститути та практику до стандартів Ради Європи у сфері прав людини, верховенства права та демократії.

Ще одну міцну цеглину у нашу правозахисну стіну ми заклали, ратифікувавши на минулому тижні у нашому парламенті протоколи 15 і 16 до цієї Конвенції.

Хочу також висловити окрему вдячність за те, що Рада Європи, включаючи цю Асамблею, активно підтримує процес реформ в Україні.

Озираючись на досягнення України, я особливо радий, що план дій Ради Європи на 2015-2017 роки для України став нашою  спільною історією успіху.

Досягнутий прогрес – це спільний результат України та Ради Європи.

Сподіваємося, що новий План дій на 2018-2021 роки, розробка якого наразі завершується у Раді Європи, буде ще більш амбіційним та успішним.

Саме його ми розглядаємо як інструмент подальшого просування реформ.

Адже, фронт внутрішніх перетворень для нас не менш важливий, ніж російський фронт.

І тут не можу не зупинитись на антикорупційних заходах, вжитих Україною.

Ми впровадили безпрецедентні антикорупційні механізми, які вже дають результат. Маю на увазі Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Національне агентство із питань запобігання корупції.

Ця система вже дає позитивні результати – все частіше ми чуємо про гучні кримінальні справи.

Однак, боротьба з корупцією – це не лише кримінальні переслідування.

Більш важливою, мабуть, є створення ефективної системи попередження цієї хвороби, яка всі роки незалежності роз’їдала Україну.

Одним з ефективних інструментів боротьби з корупцією стало введення електронного декларування державними службовцями своїх активів, доходів, витрат та фінансових зобов’язань.

Це, мабуть, найбільш амбіційна ініціатива уряду у світі з точки зору прозорості та підзвітності перед суспільством та виборцями.

Особливу увагу ми приділяємо і дерегуляції, мінімізації впливу чиновників, зокрема через застосування новітніх технологій.

Яскравою історією успіху стало запровадження електронної системи закупівель Prozorro.

Затверджено також стратегію комунікації у сфері запобігання та протидії корупції. Це дає змогу утверджувати антикорупційну культуру і в суспільстві.

Можна слушно запитати, чи є антикорупційна склянка напівпорожньою чи напівповною.

Моя відповідь буде наступною: наразі вона заповнена рівно наполовину.

Наступним стратегічним пріоритетом є подальша розбудова судової гілки влади, відновлення суспільної довіри до неї.

Я щиро вдячний Раді Європи за постійну підтримку цієї надважливої реформи, яку ми спільно розпочали ще у 2014 році.

За експертної участі та підтримки Венеціанської Комісії в 2016 році були прийняті зміни до Конституції України щодо правосуддя. Ухвалені також нові закони «Про судоустрій і статус суддів», «Про вищу раду правосуддя», «Про Конституційний суд», нові процесуальні кодекси. І все це – менше, ніж за три роки!

Стався «тектонічний зсув», який дозволив наповнити судову систему новим змістом та надати можливість побудови дійсно незалежної судової гілки влади на європейських засадах.

Відбувається повне перезавантаження судової системи і починається воно із безпрецедентного перезавантаження Верховного суду за моєю ініціативою.

Сьогодні ця найвища судочинна інстанція України створюється «з нуля» шляхом проведення відкритого конкурсу за активної участі громадянського суспільства.

Серед переможців конкурсу на посаду суддів нового Верховного Суду – адвокати, науковці, правозахисники, які ніколи не працювали як судді. Вони пройшли жорсткий та ретельний відбір, професійні та психологічні тести. Звичайно, вони ще мають показати себе в роботі, але за якісними характеристиками – це має бути найкращий склад Верховного Суду за всю історію України.

Вища рада правосуддя прийняла рішення про направлення 111 подань для призначення Президентом України нових суддів Верховного Суду. Ця функція буде мною належним чином виконана.

Початок роботи нового Верховного Суду і всієї судової системи за новими правилами стає «точкою неповернення» для всієї судової реформи і тих успішних кроків, які були здійсненні в її рамках.

Знаю, що особлива увага прикута до питання створення антикорупційного суду.

Наразі триває робота з пошуку оптимальної формули для створення цього надважливого органу.

Безумовно, за його назвою не маємо втратити суть самої реформи.

Адже, зусилля зі створення антикорупційного суду будуть успішними, якщо будуть враховані чотири складові:

• перше – якісне законодавство, яке відповідає нормам української Конституції;
• друге – незалежні, політично нейтральні та неупереджені члени комісії, яка здійснюватиме добір судів;
• третє – професійні та доброчесні кандидати.
• четверте – у суспільстві існуватиме довіра до новоствореного суду.

Сьогодні є певні питання до якості зареєстрованих у Верховній Раді законопроектів, в тому числі й поданого низкою народних депутатів законопроекту щодо створення антикорупційних судів.

Найбільші питання викликають запропоновані народними депутатами положення про повернення політичним органам – Верховній Раді, Міністру юстиції, Президенту – суттєвого впливу на формування складу такого суду.

Нещодавній висновок Венеціанської комісії чітко і недвозначно відзначив неприпустимість політичного впливу на формування антикорупційного суду. Адже це суперечить європейським стандартам ті ідеології конституційної реформи, що має бути побудована на принципі максимальної деполітизації судової влади.

Відтак, зараз необхідним є об’єднання всіх демократичних політичних сил та громадськості і фахова робота із залученням міжнародних експертів заради професійного напрацювання нового консолідованого законопроекту та проведення його через парламент.

Але головне завдання, яке стоїть перед Україною – не лише створити антикорупційний суд, а й забезпечити справедливе судочинство в рамках єдиної оновленої судової системи.

Сьогодні вся українська судочинна система має бути антикорупційною.

Це запорука відновлення суспільної довіри та зміцнення суспільної злагоди.

Так само розраховуємо на подальшу підтримку Асамблеї у зміцненні громадянського суспільства в Україні – на основі впровадження демократичних стандартів, підтримки культурного різноманіття, розбудови суспільних інститутів.

У цьому зв’язку, хотів би привернути увагу до надмірної політизації Закону «Про освіту».

Моя позиція щодо сфери освіти є чіткою: якість освіти визначає майбутнє і безпеку кожної держави, і ми не можемо зберегти цю сферу нереформованою.

Прийнятий закон став не лише вагомою частиною освітньої реформи, а й законом рівних можливостей для усіх учасників освітнього процесу.

І особливо наголошую: рівних можливостей для усіх учнів! Незалежно, від їх походження, місця проживання, національності.

Неприпустимою є ситуація, коли діти, які належать до національних меншин в Україні, не мають належних знань української мови, що потрібні їм для подальшого навчання в університетах, розбудови кар’єри, для самореалізації в Україні.

Закон виправляє цю ситуацію. Верховна Рада України пішла на те, щоб посилити вивчення української мови на етапі дошкільної та початкової освіти з тим, аби згодом перейти на навчання державною мовою. При цьому не полишаючи вивчення рідної мови в необхідних обсягах.

Нагадаю, що у Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, яку було ухвалено тут, у Страсбурзі, у листопаді 1992 року, йдеться про те, що усі зобов’язання перед нацменшинами мають виконуватися «без шкоди для викладання офіційної мови (мов) держави». Впевнений, що положень цієї Хартії мають належно дотримуватись усі, хто її підписав.

Хочу запевнити – ми будемо належно гарантувати мовні права відповідно до національного законодавства та міжнародних зобов’язань і стандартів, в тому числі й права навчатися рідною мовою. При цьому – вивчаючи й державну мову – українську.

І наше рішення спрямувати до Венеціанської Комісії відповідну норму для проведення експертизи – найкраще тому свідчення.

Переконаний, що її висновки дозволять зняти всі контраверсійні трактування цього закону, який фактично має на меті забезпечити достойне місце для всіх національних менших в єдиному українському суспільстві.

Пані та панове,

У світі навряд чи знайдеться інший настільки показовий приклад такої держави як Україна, яка вимушена одночасно боротися одразу на двох фронтах.

На фронті протидії зовнішній військовій агресії, за відновлення суверенітету та територіальної цілісності держави.

Та на фронті здійснення складних та комплексних реформ.

Все змінили і виклики безпеці та самій нашій державі, і події кінця 2013 року – початку 2014 року.

У підручники історії вони вже увійшли як Революція Гідності.

Тим більш символічним є те, що в ці дні, перебуваючи у Страсбурзі, я засвідчу відкриття на страсбурзькій алеї зірок зірки Небесній Сотні.

Зірки тим героям Революції Гідності, які своїм життям заплатили за наше право будувати країну за європейськими лекалами.

Героям, для яких європейське майбутнє України було сенсом життя.

Священною мотивацією і в боротьбі з колишньою владою, і в прагненні змін і реформ у нашій державі.

Викриваючи сьогодні зірку Героям Небесної Сотні, ми відзначимо їх внесок і в українську історію, і в історію Європи.

Наш спільний обов’язок перед їх пам’яттю і самопожертвою досягти перемоги на обох фронтах в Україні та у зміцненні Європи спільних цінностей.

Європи мирної, стабільної та процвітаючої!

Вірю, що це станеться, передусім завдяки нашій єдності і солідарності!

Дякую вам за увагу та вашу підтримку і віру в нашу державу!

Слава Україні!

Слава Європі!